- Віталію Володимировичу, якщо повернутися трішки назад, то як би Ви оцінили підсумки першої половини чемпіонату для луцької „Волині”?

- Не будемо приховувати, але виступили ми в першій половині нинішнього сезону не надто вдало, хоча варто зауважити, що перше коло склалося для нас доволі несподівано в аспекті організації і комплектації команди у зв’язку з рішеннями ПФЛ спочатку про повернення „Волині” до вищої ліги, а потім – навпаки. У нас же почалася дезорганізація: ми почали перелаштовуватися з одного складу на інший і знову назад. Цей період у нас зайняв десять-дванадцять днів, а це як для літнього міжсезоння – занадто багато, бо не за горами був новий чемпіонат.

Тому коли у нас була пропозиція грати спокійно в першій лізі і награвати молодь, то ми навіть до такого методу роботи після цих пертурбацій виявились готові неналежним чином. Наша ж молодь не витримала перший удар вдома у матчі з „Олександрією” й у матчі з „Закарпаттям” вдома було взято лише одне очко. Після цього ви терміново почали шукати будь-які варіанти посилення гри, посилення команди. Зрештою нам таки вдалося підібрати з того, що можна було певний контингент футболістів й підсилити гру – як наслідок – уболівальник знову пішов на футбол. А на одному з етапів змагального періоду ми зуміли ще й здобути чотири перемоги поспіль. Але несподівано не витримала команда в Бурштині, слідом – дезорганізація гри з ЦСКА: за повної переваги пропустили дві контратаки плюс вилучення Птачика. Він пропускав матч з „Борисфеном” і знову дезорганізація, бо на той матч взагалі кожен футболіст був на вагу золота... Ось так „Волинь” злетіла з третього місця до середини турнірної таблиці. Хоча при цьому ми загалом непогано звершили перше коло –шосте місце, що є пристойним результатом.

Та дві гри другого кола з „Олександрією” та „Закарпаттям” знову програли й команда взагалі опустилася на одинадцяте місце, що є не зовсім вдалим результатом. Хоча, якщо враховувати всі нюанси... Проте судячи з відгуків фахівців, хоча ми не звертали на це увагу, бо грали як вміли, але і у Хмельницькому, і в Черкасах, і навіть у Чернігові, де ми програли 0:4, всюди казали, що „Волинь” є однією з найцікавіших команд ліги за рівнем та надійністю гри. Можливо, моя вина в тому, що я посеред першого кола оголосив, що завдання по виходу до вищої ліги на цей сезон немає й, таким чином, вдарив по психології гравців байдужістю. З іншого боку, у нас передбачені преміальні для команди лише за місце в шістці кращих команд, а не за кожну окрему гру. Бо коли виграв матч, але зайняв п’ятнадцяте місце, то це якось нечесно виходить стосовно роботи загалом. Але враховуючи всі фактори ми й зайняли те місце, на якому перебуваємо нині.

- Позаду у команди вже два тренувальні збори. Як ви оцінюєте проведену на них роботу?

- Саме головне, що під час „перехідного” періоду в грудні місяці ми дуже багато тренувались, коли усі команди відпочивали напередодні зборів. Ми проводили по п’ять-шість тренувань на день до Нового року – наганяли загально фізичну підготовку, включали до програми різноманітні види спорту. Причиною цього є те, що наші футболісти не повністю володіють тим спортивним часом, який ми колись займали для себе – грали в хокей, ходили на каток, катались на лижах, зрештою – грали у футбол з ранку до смерканку. Нині ж існуюча самозаспокоєність в спорті збіднила футболістів і наші заплановані тренування не дають того ефекту, який має бути. Адже слабо розвинена фізична природна конструкція молодої людини не дає їй прогресувати належним чином. Тому ми займалися гімнастикою, аеробікою, плаванням, легкою атлетикою, працювали на тренажерах. Зазначу, що нам у цьому допоміг ректор Волинського державного університету – надавши для занять усі зали. Відповідно, ми могли займатися по повній програмі. Це дуже приємно, що ми знайшли спільну мову і у цьому плані нам зараз дуже добре працювати.

Потім ми перейшли на новий етап підготовки. З 10 по 14 січня тренувались вдома – також були напружені заняття по п’ять-шість тренувань на день. Хоча так зараз ніхто й не робить, але я бачу що так потрібно робити. Далі ми дуже плідно попрацювали на зборах у кримському селищі Куйбишево. В цей час нам ще й повезло з погодою – поряд з готелем у нас було хороше трав’яне поле для занять, хлопці побігали в горах кроси. Й незважаючи на те, що нині у нас середній вік команди 19 років, ми дуже задоволені тим, як виглядали наші хлопці. Навіть коли ми програли з великим рахунком „Таврії”, я був задоволений своїми футболістами. Причина такого рахунку в тому, що, по-перше, я поставив на гру взагалі наймолодших гравців, а по-друге, грали ми в дощ на штучному газоні, що після трави дещо вплинуло на взаємодію молоді. Крім того я ще й пере ризикував, коли поставив на матч зовсім молодих воротарів, але залишився задоволений багатьма футболістами, незважаючи на рахунок – адже на те вона й підготовка. Крім того ми виграли у команди вищої ліги Узбекистану 3:1, зіграли внічию з „Дніпром” (Черкаси) 1:1 та сімферопольським „Ігросервісом” 1:1. Загалом я вважаю, що збори пройшли дуже добре.

Наступний збір ми провели в Туреччині, вийшов він інтенсивний і в робочому, і в ігровому плані. Що цікаво, ми виявилися єдиною командою, яка проводила ранкову зарядку. Всі навколо сприймали це як „ха-ха, хі-хі”. Кажуть, що за останніми методиками Лобановського зарядку вже не потрібно було робити. Всі це сприйняли, всім це подобається і її зараз ніхто не робить... А ми робили, робимо і поки я буду, то робитимемо зарядку, тому що це підвищує тонус, тренованість , пробуджує організм і дає певний внесок у розвиток загальної витривалості футболіста. Куди її „вклинити” у заплановані тренування я не знаю, а так ми „вбиваємо одразу п’ять зайців”, приділяючи час ранковій тренувальній роботі.

Затим програли кілька матчів поспіль, хоча грали з серйозними командами – „Зорею” (Луганськ), „Спартаком” (Нальчик). Але я вже давно не був такий задоволений грою молодих футболістів. В наступних матчах я робив вже менше замін, аніж спочатку й у останньому матчі ми виграли 3:0 й при цьому продемонстрували серйозний дорослий футбол високого рівня. Тим більше, що суперник – казахський „Жетису” теж завершував збори й вони хотіли показати себе з кращого боку, бо до них приїхав президент клубу. Проте наші хлопці вийшли на поле й зіграли легко, невимушено і, зрештою, здобули перемогу. Тому я хлопцями задоволений, адже ще вчора вони грали деінде, а сьогодні ми підпускаємо їх до основи першолігової команди.

- Які завдання стоять перед командою на останньому тренувальному зборі в Євпаторії?

- Ми запланували кілька контрольних матчів, будемо награвати остаточний склад і намагатимемось визначити прийнятну тактику. Справа в тому, що попередні два збори ми грали за схемою зонного захисту в чотири оборонці, але для такої схеми необхідно мати досвід, гарну зіграність футболістів та взаємопідстраховку. У нас же поки цього немає. Наприкінці попереднього збору я змінив схему і коли у нас з’явився досвідчений останній захисник, то команда просто змінилася на очах й ми в останньому матчі зіграли дуже легко й надійно. Тим більше, що за фізичною готовністю ми не поступалися нікому, а більшість команд просто переграли. Відповідно, наша попередня робота не пропала дарма.

Тож у нас заплановані спаринги з ПФК „Севастополь”, російським клубом „Спартак” (Рязань), „Сталлю” (Дніпродзержинськ) й „Ігросервісом” (Сімферополь). Можливо ще зіграємо з мелітопольським „Олкомом”. Я думаю що за результатами цих матчів ми маємо стабілізувати свій склад, якщо, звичайно, не буде травм. Для нас нині це дуже важлива проблема, бо то випав Майдан, то Ковальчук, то Семиряк, які змушені були пропускати попередні збори.

- Якщо пройтися по лініях команди, яка ланка вас більше всього турбує?

- Взагалі, у нас були проблеми у всіх лініях, а особливо – в захисті. Я пробував загравати там різних футболістів, але, зрештою, нам вдалося визначитися з оборонцями. Проте там грає одна молодь: Рибковський – 89-го року народження, Рубцов – 89-го року, Романець – 90-го року, Язвовський – 87-го року, Бобух – 88 року. Самий старший виходить Посмітний – йому 21 рік. Але, незважаючи на вік, в деяких матчах вони так добре грали, що приємно було подивитись. Якби ми були більш впевнені у нашому турнірному становищі, я можливо б ризикнув і надалі грав самою молоддю.

Крім того ми взяли досить непоганих гравців – дев’ятнадцятирічного Хачериді з „Олкома”, шістнадцятирічного Єрьоменко з Харкова, добре прогресує ковельчанин Юрій Дручик. Також запросили з Тернопільської області шістнадцятирічного нападника Петра Сокола. І всі ці футболісти грають так, як потрібно. У нападі в нас є Євген Павлов, син нашого відомого форварда Степана Павлова. Йому лише незабаром виповниться шістнадцять, а хлопець вже доволі солідно грає і забиває голи. А ще є Руслан Майдан, непогані півоборонці Фатій та Третяк, залишився у команді Роман Максимюк. Надіємось ми і на Андрій Донця, який може зіграти як у захисті, так і в півзахисті. Попри це середній вік „Волині” нині складає 19 років. А крім того у нас є й тринадцятирічний луцький хлопець, дуже перспективний. Регламент поки не дозволяє його заявляти, але ми вже возимо його з собою на збори, бо він обіцяє стати дуже цікавим футболістом.

Крім того, повернувся Майкл Алозі – ми вирішили його ще спокійно підготувати. За ним слідкують три іспанських клуби Примери. Тому головне щоб у нього не було травм. Зараз він виглядає доволі цікаво і я думаю, що ще порадує волинських уболівальників голами. Російські клуби давали нам за нього непогані гроші, але ми порадились з Василем Андрійовичем Столяром і вирішили ще на деякий час залишити Майкла у „Волині”. Він повинен грати в більш ігровий футбол, не такий біговий і атлетичний, у який граємо ми, а в більш кваліфікований футбол, де йде гра низом, більш технічний з швидкісною технікою і з цієї точки зору Іспанія йому краще всього підходить. Йому тут вже сумно, нам потрібно лише вивести його на рівень стабільної надійності. Там його уже всі бачили і всі знають. Тому поки він грає у нас, а коли прийде час, йому залишиться у новому клубі пройти лише медогляд і деякі психологічні тести: наскільки він надійний як людина. Якщо він їх пройде, то тоді ми й будемо вирішувати його трансферне питання.

- А як ситуація з воротарями?

- Щодо воротарів, то, як це не дивно, але у нас були проблеми. Щоправда, зараз повернувся Романенко, який хотів перейти до більш солідного клубу. Та в нього не склалося в Росії, не склалося в мінському „Динамо”, де вирішили не брати легіонера-воротаря. Зараз Всеволод в хорошій формі, Неділько у відмінній формі. Крім того, маємо двох молодих голкіперів – сімнадцятирічний Семченко, родом з Нововолинська, який ще формується як воротар і дубнівський хлопець Федорчук. Маємо чотири голкіпера, тому зараз проблем немає. Проте якщо у Романенка буде достойна пропозиція щодо продовження кар’єри, ми його відпустимо і тоді основним голкіпером буде Неділько.

- Чи відбулись якісь зміни у тренерському штабі команди?

- Ні, тренерський штаб у нас залишився незмінним. Старший тренер – Володимир Журавчак, Степан Павлов та Володимир Дикий працюють з гравцями атакуючого плану – півзахисниками, нападниками. Сергій Чабан відповідає за роботу з воротарями, а Володимир Журавчак також контролює захисників і воротарів. Є у нас три селекціонери: Будник, Кварцяний і нині додався ще Віктор Копил...

- Яке нині фінансове становище клубу? Чи не відчуваєте якихось проблем, чи допомагають команді місцеві органи влади?

- Нам дуже допомагає губернатор, спільно з президентом клубу допомагає вирішувати багато питань. Нещодавно депутати нарешті проголосували за виділення землі в Дачному для бази нашої дитячо-юнацької школи. Мене особисто радує що у них піднялась рука вирішити це питання. Ми ж не будемо там будувати дачі, земля потрібна щоб створити умови для виховання дітей. Зрештою, це й певний соціальний крок щодо вирішення проблем з розвитком футболу в області.

Завтра (розмова відбувалася у середу) ми зустрічаємося з мером міста з питань співпраці щодо підтримки футбольного клубу. Погано, що в минулому році не виконувався договір між ФК „Волинь” та містом щодо фінансування стадіону. У договорі, який ми укладали при оренді зазначалося, що футбольний клуб бере на себе зобов’язання по оплаті праці робітників, а це майже 40 чоловік і вони виконують чималий обсяг роботи, а місто бере на себе зобов’язання по оплаті комунальних послуг. І ці зобов’язання досі не виконуються. Якщо в Хмельницькому міська влада за два роки виділила команді першої ліги майже 12 мільйонів гривень, то нам за два роки не дали ані копійки. Причому там команда не була у стовідсотковій міській власності, але міська влада для клубу провела реконструкцію стадіону. Ми ж реконструкцію провели самі, утримуємо і основну команду, і дубль, і в Дитячо-юнацькій лізі чотири команди, а конкретної підтримки немає. Там дали 12 мільйонів на клуб, нам же не треба стільки. Дайте на розвиток та підтримку дитячо-юнацького футболу і нам буде легше. Ми взагалі цікаво живемо. У нас в державі в бюджет гроші закладаються на все – там дороги будуємо, тут церкву будуємо, на сесію депутатів гроші є, депутатам стіл накрити, шведські столи, турецькі бані – все є... А от на розвиток футболу нічого нема...

- Віталію Володимировичу, що з завершенням будівництва стадіону? Чи багато ще роботи залишилося?

- Робота ведеться щоденно в аспекті конкретності завершення реконструкції. Проте є питання інвестицій, які проводяться нашими потенційними акціонерами у виробництво. Якщо зараз немає допомоги від влади щодо того самого стадіону, то спочатку потрібно налагодити систему підтримки – щоб вона розвивалась, щоб нам не заважали працювати і вирішувати певні задачі по зміцненню інфраструктури клубу. У нас розроблений план будівництва баз, завершення реконструкції стадіону відповідно до найвищих вимог. Вже зараз, як я казав, затвердили виділення землі і відповідно до проекту почнеться будівництво бази для дитячо-юнацької школи „Волині”.

Крім того, у нас в планах через кілька років розпочати будівництво нового стадіону, на місці нинішнього стадіону „Підшипник”. Я так вважаю, що в цьому аспекті не повинні залишитися осторонь обласна і міська влада. Не потрібно відставати від життя й обмежуватися тим, щоб як-небудь „залатати” існуючий стадіон. Потрібно рухатися вперед, зараз „Шахтар” будує нову арену, у Запоріжжі, у Дніпропетровську є нові стадіони. Тому й нам потрібно будувати новий сучасний суто футбольний стадіон. Тому наші завдання на найближчий час стосуються того аби побудувати базу, добудувати стадіон „Авангард”, побудувати новий.

- Повернімося до справ нинішніх. Скільки футболістів вирушає на збори до Криму?

- У списку в нас 26 чоловік. Проте варто зазначити, що загалом на контрактах у ФК „Волинь” перебуває до п’ятдесяти гравців. А якщо ще врахувати юнацьку школу, то це буде ще більше. Останнім часом ми зібрали батьків юних футболістів і попросили оформити відповідні папери й контракти. У нас зараз інші клуби хочуть перехопити багатьох футболістів. Нині „воюємо” за Сворака, який втік, десь ховався, з’явився в „Карпатах”, підписав з ними контракт, а з нашим клубом не розрахувались. Зараз тяганина продовжується, ми хочемо влагодити все нормально, у Львові кажуть, що їх сума не влаштовує, хоча вони взагалі не мали права підписувати з Свораком контракт.

Тому ми зібрали всіх батьків і відверто сказали, що або ви – патріоти „Волині”, або якщо хочете щось вирішувати самі, то краще забирайте свого сина відразу: тренуйте його самі, корміть, возіть на змагання, платіть тренерам і тоді із спокійною душею думайте що з ним робити і як. Поки ж усі ці витрати несе наш клуб і виходить, що хлопець п’ять років провчився в нашій школі, тут приїжджає мама й каже „віддайте документи” – це ж не серйозно...

- Які завдання поставлені перед командою на весняну частину сезону?

- Завдання потрібно ставити перед собою реальні, виходячи з ситуації. Василь Андрійович, звичайно, хотів, коли ми були на третьому місці, вирішувати щось серйозніше, але тоді не було можливостей і ми „не витягнули”. Тому поки наші завдання прості – посилювати команду, посилювати гру. А влітку нас очікує ряд міроприємств по завершенню оформлення ВАТ ФК „Волинь”. І коли воно запрацює, от тоді й будемо ставити якісь завдання. Ми спеціально створюємо відкрите акціонерне товариство, щоб кожен любитель футболу, будь-яке підприємство могли придбати акції, стати членом клубу й впливати на його життя. От болільники кричать „що ви там... чого там... що таке...”. Запрошуємо усіх стати членами клубу і тоді як акціонери приходьте й з повним правом питайте у Кварцяного чого він не таку заміну зробив, або чого себе поводить неправильно, чи що там Столяр неправильно говорить.

Тому ми крокуємо в ногу з часом і боремося за те, щоб „Волинь” не зробила крок назад. Можливо зараз у нас є регрес – команда не на тому місці, не у вищій лізі, але ми у Західному регіоні почуваємося доволі стійко і впевнено. Ми готуємося до вищої ліги. Нині проходимо ліцензування у першій лізі на рівні вищої. Ми були ліцензовані на УЄФА, тобто якби туди потрапили, то могли б грати. Там недопрацювань було відсотків п’ять і їх усунути можна було б за кілька днів – на це треба було б витратити двісті тисяч гривень і все. Але раз ми не потрапили в УЄФА, а навпаки – опустилися в першу лігу, то ми поки не переймаємося вирішенням цих проблем й спрямовуємо кошти на більш нагальні потреби.

- Ну і на звершення питання, чи швидше прохання від журналістів. У першій лізі післяматчеві прес-конференції не є обов’язковими, але можливо керівництво клубу відновить цю традицію і для першолігових матчів?

- Ми, звичайно, намагатимемося бути ближчими до журналістів і знайдемо вихід з цієї ситуації. Поки ж ми, напевно, що бережемо сили для прес-конференцій на вищу лігу.

Источник: Сайт уболiвальникiв ФК "Волинь"