У першому турі гол Юрія Войтовича приніс стрийській команді нічию. Якщо взяти до уваги, що команда Стрия після певної перерви повернулася до першої ліги, то результат доволі непоганий.

Сьогодні наш гість, автор першого голу у складі „Газовик-Скала” в новому чемпіонаті Юрій Войтович.

-Юрко, мабуть уболівальникам „Газовик-Скали” буде цікаво довідатися, як і де розпочиналася твоя кар’єра футболіста?

-Футболом почав займатися з семи років у Зимній Воді, що біля Львова. Тоді при місцевій команді „Ватра” створювалася дитяча група, до якої я й потрапив. Моїм першим тренером був Василь Федак, який донедавна працював адміністратором львівських „Карпат”. Через три роки розпочав навчання в львівській школі №14, де був створений футбольний клас від СДЮШОР „Карпати”, а тренером був Валерій Гарячий.

-Батьки не заперечували проти твого захоплення?

-Наша сім’я не є спортивною. За фахом батько інженер, а мати – лікар. Але вони не були проти того, щоб я займався футболом. Навпаки, вважали, що спорт корисний для мене, адже в дитинстві часто доводилося хворіти.

-Відомо, що в юнацькі роки тебе запрошували до збірної України твого року народження. Розкажи про це детальніше.

-Вперше до збірної, яку тренував Валентин Луценко потрапив, коли навчався в дев’ятому класі. Спочатку був відбір, тренувальні збори. Наставники футбольних шкіл рекомендували своїх вихованців. Пам’ятаю, що Києва з’їхались мої ровесники з Донецька, Луганська, Львова...У першій контрольній грі ми перемогли ровесників з київського „Динамо” 4:0. Опісля мені пропонували удосконалювати свою майстерність в динамівській школі, але я відмовився, адже був відданий „Карпатам” і мріяв виступати за цю команду. Правда, за киян мені довелося грати під час міжнародного турніру, що проходив у Франції.

-Чи були якісь успіхи в юнацькій збірній?

-Наша команда (до 16 років) була переможцем відбіркової групи і потрапила у фінальну частину чемпіонату Європи, яка відбувалася в Австрії наприкінці квітня 1996 року. На жаль, там виступили невдало. Загалом роки проведені в юнацькій збірній, а потім і в юніорській згадую з приємністю. Певний час навіть був капітаном команди.

-Ти сказав, що є вихованцем львівського футболу і мріяв про виступи за головну команду області. Але мрії не збулися?

-Так. доводилося тренувався з основним складом, їздив на тренувальні збори. Але зіграти бодай один матч за головну команду „Карпат” так і не вдалося. Все обмежувалося виступами за другу команду. Цікаво, що в перший рік створення „Карпат-2”, команді вдалося посісти третє місце в групі. І слід відзначити, що тоді біля керма команди стояв нинішній наставник „Газовика-Скали” Богдан Бандура, а також Георгій Сирбу. Загалом тоді у нас був хороший колектив, а з Павлом Ониськом ми нині разом граємо в Стрию.

-Крім „Карпат-2” в твоїй кар’єрі були і інші команди?

-Довелося грати на правах оренди за львівське „Динамо”. Спочатку в аматорській лізі, а потім і в другій. Відчув смак футболу і Білорусії, де виступав за команду вищої ліги „Торпедо-МАЗ” з Мінська.

-Чому подався саме до Білорусії?

-Перспективи продовжити кар’єри в рідному місті не було, тому й погодився на переїзд.

-Що тобі дав мінський період?

-Я повірив, що можу успішно вести боротьбу за місце в основному складі. Виступаючи на позиції центрального півоборонця, справлявся з поставленим завданням. Про це свідчить і кількість проведених матчів, які провів за „Торпедо –МАЗ” і навіть забитий гол у ворота брестського „Динамо”.

-А які ще клуби запрошували до себе Юрія Войтовича?

-2001 року їздив до Москви на запрошення „Динамо”. Та як з’ясувалося через два дні динамівці сказали, що я їх не цікавлю. І зі столиці Росії відправився до Кореї. У цій країні встиг побувати у двох клубах. Пропонували залишитися, але після трьох тижнів перебування я вирішив повернутися додому. І нині не шкодую, що вчинив саме так, а не інакше.

-А як ти опинився у команді „Газовик-Скала”?

-Наприкінці минулого року була пропозиція перейти в „Газовик-Скалу”, але я вирішив відгукнутися на пропозицію литовської команди „Жальгіріс”. Пробув у Вільнюсі три тижні. На литовській землі я вів, ще й переговори з польською командою „Полонія” Варшава, але до конкретних дій справа не дійшла. Повернувшись додому ніяких варіантів працевлаштування не було і я звернувся до керівництва стрийської команди. Щоправда місця в основному складі мені ніхто не гарантував. Також слід відзначити, що свого часу нинішній президент клубу Володимир Фек пропонував мені перейти в комарненський „Газовик”.

-Ти задоволений перебування в Стрию?

-Скажу коротко. У нас чудово керівництво на чолі з Володимиром Феком, а відповідно і атмосфера в команді прекрасна.

-У першому турі тобі вдалося відкрити відлік голам стрийської команди в новому чемпіонаті. Чи сподівався, що відзначишся?

-Думаю не слід дивуватися, що я забив гол зі штрафного. У нас в команді є гравці, які виконують стандартні положення. Це Роман Толочко, Микола Баглай і я в тому числі. Звичайно радий, що зумів відзначити і зрівняти рахунок у матчі.

Источник: Павло ПИЛИПЧУК