Хтось із журналістів влучно назвав Рината Ахметова донецьким Монте-Крісто. Справді, в Україні важко знайти людину, навколо якої розповсюджувалося б стільки чуток і складалося різних легенд. Чимало з них народжується тому, що Ахметов не любить популярності і дуже рідко зустрічається з журналістами.

Палаци донецького владики

Спочатку нам, учасникам акції "Україна - очима редактора" Національної спілки журналістів України, показали частину його володінь. Насамперед тренувальну базу футбольного клубу "Шахтар", рівну якій важко знайти у цілій Європі. 43 гектари за високим парканом, оформлені ландшафтним архітектором з Великої Британії; дев’ять футбольних полів з підігрівом та спеціальним покриттям, ґрунт для якого привезли з Норвегії; велике озеро, що кишить рибою; кімнати релаксації та тренажерні зали з надсучасними тренажерами; масажні кімнати з усіма можливими й неможливими видами масажу; артезіанські свердловини з очищеною водою; басейни і лазні; просторі зали і зимовий сад, офіціанти… І усе це для сотні футболістів, які живуть тут лише добу перед грою.

- Коли б захотіли, могли б жити і довше, але, повірте, у них вдома не гірше, - пояснив це директор бази Юрій Такташов. – А от тренери Бернд Шустер та Невіо Скала відмовилися від квартир у Донецьку і жили тільки тут.

Лише один працівник ФК "Шахтар", відомий футбольний коментатор Марк Левицький розкрив комерційну таємницю, сказавши, що на посаді керівника прес-центру заробляє 1000 доларів на місяць. Юрій Такташов навів ще одну цифру: “Лише близько десяти футбольних клубів у світі є рентабельними. "Шахтар" не входить до цього числа. І коли Рината Ахметова запитують про вартість робіт з облаштування бази, він каже: “Я вклав сюди не гроші, а душу”.

Ринат Ахметов зустрів нас в одному зі своїх п’ятизіркових готелів, який називається "Donbass Palace" і розташований у самісінькому центрі Донецька.

Розмовляли ми з ним під час вишуканого обіду, протягом якого музикант на величезному білому роялі виконував нову музику Ігоря Крутого, яку той дав послухати Ринату Ахметову – на пробу. Господар палацу охоче піднімав келих і проголошував тости, але щоразу ставив його на місце, навіть не пригубивши.

Пан Ахметов виявився дуже делікатною, навіть щиросердною людиною. Під час імпровізованої прес-конференції, коли журналісти оточили його з усіх боків, він не кликав охорону, а дотепно жартував про тиск преси на бізнесменів.

Тепер кажу Суркісу при нагоді: "Вважай, я шість років займався боксом!"

Про футбол Ринат Ахметов, здається, може говорити безконечно. Він пам’ятає рахунки багатьох матчів, прізвища футболістів, тренерів, президентів інших футбольних клубів, місце команд у рейтингу за різних часів. Варто лише зачепити футбольну тему, і врівноважений бізнесмен миттєво перетворюється на азартного вболівальника.

- Звільнення Шустера футбольна громадськість сприйняла неоднозначно. Як ви прокоментуєте його відставку?

- Коли моя команда виграє, я втішений, а коли програє – ні. От і всі коментарі. Крім цього, я відчуваю відповідальність перед армією вболівальників "Шахтаря", адже на відміну від них можу впливати на результат матчу.

- Та, незважаючи на поразки, балуєте своїх футболістів…

- Бо люблю їх, як своїх дітей. Хоча, можливо, ви маєте рацію, варто трошки зекономити. Я довший час займався за системою Іванова: півтори доби на тиждень – голодування; дорогі масажі замінюють обливання, ходіння босоніж. Думаю, найближчим часом ми це у клубі запровадимо (сміється. - Д.С.).

- Чи підтримуєте зв’язки з президентами інших футбольних клубів – з Абрамовичем, Суркісом?

- З Абрамовичем я не знайомий. А з Суркісом, звичайно, спілкуюся, хоча не приховую, що завжди вболіваю проти його "Динамо".

- А самі граєте у футбол? Хоча б як аматор?

- Такі футболісти, як я, "Шахтарю" не потрібні. Хоча я з дитинства мріяв стати футболістом. Пригадую, у моєї мами був великий гаманець, в якому ніколи не було грошей. І от одного разу, коли ми стояли в якійсь черзі, я сказав їй: "Нікуди не подінь цього гаманця. Я виросту, стану футболістом і наповню його грошима. Але мама гаманець не зберегла. Та й футболістом я не став… У дитинстві мені пророкували велике майбутнє професійного боксера. Я провів 52 бої, у 47 здобув перемогу, три роки поспіль вигравав першість України серед спортсменів "Спартака". Тепер мої шкільні вчителі розповідають журналістам, як я добре вчився. Але це неправда: через тренування я геть чисто закинув навчання. Якщо мені ставили "три", то хіба за гарні очі. Зате тепер я кажу Суркісу при нагоді: вважай, я шість років займався боксом! Якщо ви про це напишете, то обов’язково вишліть Григорію газету…

Може, за любов до України мені пробачать у Львові мою російську мову

- Ви щаслива людина?

- Тільки не у бізнесі. Раніше для повного щастя мені бракувало тренувальної бази, потім – цього готелю, а тепер бракує нового стадіону, який, сподіваюся, стане гордістю України. Працювати, на мою думку, треба так, щоб завжди почуватися боржником – перед своїм містом, народом.

- Ваша дружина теж бізнесмен?

- На щастя, ні. Вона у бізнесі – як я у балеті.

- Ким ви себе відчуваєте? Татарином? Росіянином? Українцем?

- Звичайно, українцем. І я дуже люблю Донецьк, свою часточку України. Дуже важливо, щоб бізнесмени любили свою країну більше, ніж гроші. У цьому запорука її добробуту. І це не просто високі слова, повірте. Я вважаю, що Роман Абрамович вчинив дуже непатріотично, віддавши гроші, зароблені в Росії, за закордонну команду. Мій бізнес, обіцяю, ніколи не перейде українського кордону. Може, за цю любов мені пробачать у Львові, що я розмовляю російською? Політики розділяють людей, а самі люди схильні жити в єдності та мирі. Тому я ніколи не стану політиком.

- Чи можете ви назвати себе забобонним?

- Мене футбол зробив таким. От розповім вам один випадок. Це було 25 травня 2002 року, за два дні до фіналу Кубка України, де ми зустрічалися з київським "Динамо". Я цілком випадково зайшов у якесь кафе, випив чаю, потім пішов площею Леніна і навпроти цього готелю, який тоді ще будували, зустрічають мене тренер з фізпідготовки італієць Серджо і капітан “Шахтаря” Толя Тимощук з дружиною. Я подивився на годинник: рівно 9-а вечора. Хвилин зо п’ять ми поговорили і розійшлися. А через день обіграли "Динамо". І от за два дні до наступної гри з олександрійським "Поліграфтехніком" за п’ять дев’ята я випив чаю у тому ж кафе, пішов площею Леніна, а назустріч - Толя Тимощук з Надією і тренер з фізпідготовки. Всі у тому ж одязі. І ніхто не домовлявся про зустріч! Ми, нібито нічого і не сталося, знову п’ять хвилин поспілкувалися і розійшлися. Так зустрічалися потім кілька разів перед кожною грою. Останній раз у страшну зливу…

- Як відпочиває один із найбагатших людей Європи?

- Чомусь журналістів це завжди цікавить. Мовляв, не курить, не п’є, а як же він розслабляється? А може, для того, щоб нормально розслаблятися, треба не пити і не курити? Стресів я зазнаю хіба що через погану гру "Шахтаря". Тому перед кожним туром іду до лікаря і перевіряю серце. Якщо моя команда гратиме і далі так, як зараз, вона може довести мене до інфаркту. Зате коли "Шахтар" виграє, я по-справжньому відпочиваю серцем, і моєму щастю немає меж.

- Ігор Крутой присвятив вам пісню "Мой друг". У вас багато друзів з бомонду?

- Багато. Ігор Крутой – один із найближчих. Пригадую, як він відразу після дуже складної операції приїхав до мене на день народження, сказав, що за час хвороби переоцінив усі цінності, і заспівав цю пісню. Я ледве стримував сльози. Крутой - людина, яка залишається у моєму серці.

- Чи бували ви у Львові?

- Один раз, три роки тому, коли "Шахтар" грав з "Карпатами". Мене тоді дуже втішило, як зустрічали нашу команду. Я теж, зізнаюсь, уболіваю за “Карпати”, але тільки тоді, коли вони грають проти київського “Динамо”. Так-от, Львів я тоді подивитися так і не встиг: коли їдеш на гру, про архітектуру не думаєш. Тому хочу приїхати до вас як турист і просто зануритися в атмосферу давнього міста…