Керівники та працівники ФК „Карпати” були неприємно здивовані, прочитавши у сьогоднішньому числі газети „Високий Замок” (23 серпня 2006 р) коментар ветерана клубу Ігоря Кульчицького, якого було звільнено згідно зі скороченням штату у повній відповідності з діючим законодавством.

Пан Кульчицький обурюється тим, „що з клубу усувають професіоналів, а футбольній майстерності у „Карпатах” навчають колишні легкоатлети, які стрибали з жердиною, тоді як Степан Юрчишин, що прекрасно тренував команду, став не потрібним...” Якщо Ігорю Євстахійовичу бракує сміливості відкрито назвати ім’я „колишнього легкоатлета”, за нього це зробить ФК „Карпати”. Причому зробить із гордістю, адже тренеру „Карпат-2” Вадиму Белоцерковському, найкращому дитячому тренеру України 1998 року (а саме його мав на увазі пан Кульчицький), на відміну від псевдопатріотів „зелено-білого” клубу, не дорікнеш в його роботі та професіоналізмі. А підло насміхатися над людиною через те, що вона, мовляв, прийшла у футбол з легкої атлетики, щонайменше неетично. Світова історія знає чимало прикладів, коли футбольні тренери досягали значних висот, навіть не маючи за плечима спеціалізованої освіти. Так, знаменитий італієць Арріго Саккі, що привів свою збірну до „срібла” ЧС-1994, прийшов у великий футбол, будучи бухгалтером за освітою.

Не дає спокою пану Кульчицькому і зарплата заступника генерального директора клубу Георгія Сирбу. Як інакше трактувати його фразу: „Заступник генерального директора взагалі нікуди з клубу не виходить і зайнятий лише тим, що читає газети. А отримує уп’ятеро більше від мене...”? Хочеться нагадати Ігорю Євстахійовичу, що заступник генерального директора у будь-якій структурі апріорі має заробляти більше, ніж помічник керуючого програмою розвитку дитячо-юнацького футболу (саме цю посаду до звільнення обіймав пан Кульчицький). Погарячкував ветеран і щодо „читання газет”. Георгій Миколайович Сирбу, вихователь багатьох талановитих юнаків, гравців юнацьких збірних, що був нагороджений почесною відзнакою Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, працює фактично без вихідних. Цього потребує насичений графік, адже пан Сирбу виконує обов’язки технічного директора клубу, займаючись укладанням та продовженням контрактів, контролюючи виконання Регламенту ПФЛ, щоденно вирішуючи усі поточні питання клубу з ФФУ та ПФЛ.

Ігор Євстахійович ставить собі у заслугу те, що, за його словами, „домігся, щоб з обласного бюджету на фінансування спеціалізованої „карпатівської” школи за три з половиною роки було виділено майже мільйон гривень”. Безперечно, низький йому уклін за це (а також Ярославу Грисю та Юрію Майбороді, що не менше долучилися до цього), однак це досягнення, власне, і було результатом роботи пана Кульчицького в ФК „Карпати”, за що він справно отримував свою зарплату.

Футбольний клуб „Карпати” у жодному випадку не применшує заслуг Ігоря Кульчицького - як легендарного гравця команди, одного з героїв здобуття Кубка СРСР-1969 року, 60-річчя якого клуб відзначив урочисто і з помпою. Але добре грати у футбол – ще не значить добре керувати футбольними справами. ФК „Карпати” дуже прикро, що уславлений у минулому гравець, якого виховав клуб і до порад якого тут завжди прислухалися, так неадекватно, з істерією у пресі, сприймає своє звільнення, про яке його було попереджено за два місяці. Прикро клубу і за те, що поважне видання дозволяє собі спекулювати на дешевому „шкандалі”, роздмухуючи псевдосенсацію на порожньому місці.

Источник: Інформаційний центр ФК „Карпати”