- публiкується мовою оригiналу -

Не зважаючи на те, у якій лізі виступають “Карпати”, команда продовжує залишатися улюбленицею львівських уболівальників. Та й у її складі виступають досить сильні футболісти, на яких, мабуть, давно поклали око селекціонери провідних клубів з України, та й закордон тримає багатьох на олівці. Один із них - кандидат до національної команди Білорусі Аляксєй Сучков. Гравець доволі неординарний, який в останніх матчах демонстрував завидну активність. Бо розуміє хлопець, що тільки якісна гра у змозі широко відчинити перед ним футбольні двері. Але корективи у кар’єру гравця внесла травма і тепер білоруський легіонер переживає за команду з трибун стадіону.

- Олексію, як самопочуття?

- Повертаюсь у форму, але це не означає, що вже найближчим часом зодягну біло-зелену футболку. На щастя, травма виявилася не складною. Якби це було можливо, то вийшов би на поле проти вінничан. Ця гра для карпатівців обіцяє бути дуже непростою. Однак мої бажання розходяться з можливостями. Багато чого залежить від того, наскільки мій організм буде готовий до фізичних навантажень. Добре, що мені властиво швидко відновлюватися і я завжди легко набираю потрібну форму. Тому хочеться вірити, що реабілітація не триватиме довго і через два-три тижні вийду на поле.

- Наскільки складна травма?

- Надірвано дві зв’язки. Удар бутсом залишив на нозі великий слід. Лікарі запевняють, що пошкодження гоїться і все має бути добре. Але в голові досі залишилися неприємні думки. Аж страшно подумати, що один грубий прийом може перекреслити гравцеві кар’єру.

- Цей удар суперника ззаду став для тебе шоком?

- Аякже. У перші хвилини відчував несамовитий біль і невідомо, що робилося з ногою. Думки випереджували одна одну, і кожна в чорних тонах. Лише після рентгенівського обстеження став спокійнішим. Адже у моїй кар’єрі це перша травма, і дай Боже, щоб остання.

- Перед початком другого кола керівники клубу збирали футболістів? Якщо так, то про що говорилося, якими були настанови і які ставилися завдання?

- Як і в кожній іншій команді. Це так звана традиція кожного клубу, де обговорюються важливі справи команди. На зустрічі були присутні президент, головний тренер і футболісти. Говорили багато. Керівники наголошували нам, що кожен матч буде непростим, адже до “Карпат” усі ставляться з подвоєною увагою. А ми своєю грою повинні повернути вболівальників на трибуни стадіону. Щодо завдання на вищу лігу, то ніхто з нас цього не знімав, але і першоплановим воно не стало, важливо, щоби команда віднайшла свою гру і у кожному матчі демонструвала якісний футбол. За доброї гри будуть відповідні результати і само собою вирішиться питання вищої ліги.

- Матеріальної сторону торкалися?

- Ні. Щодо грошових виплат, то все виконується вчасно. Кожен із футболістів отримує свою заробітну плату, відповідно до чинного контракту. До речі, із жодним не порушено контрактних угод.

- Яка атмосфера панує в команді?

- Не виділяємося чимось особливим. Команда – це великий робочий колектив. А у процесі роботи є місце всьому: і спільним зустрічам, і дрібним конфліктам. До речі, конфлікти найчастіше трапляються під час тренувань, де переважають емоції. Адже кожен старається бути кращим і сильнішим за партнера. Ведеться здорова боротьба за місце в команді. Поза заняттями чи грою залишаємося друзями. Про якісь натягнені стосунки я не чув. Вважаю, що гравці в “Карпатах” творять дружній колектив.

- “Карпати” немов прописалися в середині турнірної таблиці, ніяк не можуть піднятися вгору...

- Це помилкова думка. Так, у першому колі ми дуже багато втратили, тепер наздоганяємо. Очки губили на рівних місцях, навіть із тими командами, з якими не мали права. Часто на останніх хвилинах. Комусь, можливо, бракувало концентрації, іншим – сил. А розрив у очках створили самі собі. Тепер усе це розгрібаємо руками й ногами та наздоганяємо суперників. Щоби там не писали чи не говорили, я вважаю, що команда стала грати цікавіше і результативніше.

- У чому ж причини маловтішних результатів?

- Зміна складу гравців сильно відбилася на команді. Адже коли я у липні повернувся до “Карпат”, то тут залишилося лише декілька футболістів, котрі виступали у вищій лізі. Влилося багато молоді, яка потребувала часу на адаптацію і зіграність, щоби відчути себе своїм у команді. Лише тепер вони виходять на більш пристойний рівень. Та не забувай, що за один день команди не створити. Тому не варто скептично ставитися до нас. Стараємося грати у свою гру і не звертати уваги на суперників, яким також залежить на перемогах. Я переконаний, що на фініші сезону “Карпати” посідатимуть значно вище місце.

- Хто скептично ставиться до команди?

- Усі кому не ліньки. Преса “кусається”, телебачення також “коле”, а з трибун іноді таке чути: аж не віриться, що це вболівальник “Карпат”. Критика потрібна, і ми її заслуговуємо, але робити це треба доречно.

- Багатьох уболівальників не влаштовує невиразний стиль гри, який демонструєте в останніх матчах. Водночас тренер заявляє, що команда зіграла найкращу гру...

- Але три перемоги поспіль дещо виправили наше турнірне становище. Гра проти “Шахтаря-2” може й не була цікавою, але забили ми і перемогли “Карпати”. Перемога значно важливіша від того, у якому стилі команда втрачає очки. Якщо тренер так вважає, значить, виступаємо непогано.

- Матч у Стрию можливо було завершити з корисним результатом?

- Можна було повернутися з трьома очками. Я переконаний, що програли через свою необачність. “Сиділи” на воротах противника і не забили. Не можу зрозуміти цього, адже сил віддано дуже багато, а результат невтішний. Та й пропустили дуже смішний м’яч, за який ніхто так і до кінця не поборовся, а свої моменти “пороли” раз за разом. Тренери повинні були зробити з цього матчу висновки.

- У Луганську була катастрофа?

- Я туди не їздив з об’єктивних причин. Але з грою ознайомився. Надто великий збіг обставин був не на руку “Карпатам”. На мою думку, могло бути значно краще. Травми, вилучення з поля двох футболістів і чотири голи у наші ворота – аж не хочеться цього згадувати.

- Суддя того вечора був дуже... щедрим?

- Аж надто. Не стану зачіпати арбітра, але якийсь третій фактор спричинився до нашої поразки. Та “Карпати” ще не втратили свого шансу на вищу лігу.

- Що для команди в даний час важливіше: гра чи результат?

- Одне і друге важливе, але поки що нам більше потрібні перемоги. Тобто успішний результат. Можна погано грати і перемагати, а можна і навпаки. Можна бути або у призерах, або серед аутсайдерів. Кожна перемога вселяє гравцеві впевненість. А на якісну гру ми ще повинні мінімум рік попрацювати. Бо якщо “Карпати” не посядуть вище місце у таблиці, то вболівальник нас просто не зрозуміє. Адже ми в першу чергу граємо для нього.

- Може хлопцям потрібно зібратися за столом, випити пива і розрубати Гордіїв вузол?

- Не бачу жодного вузла. Ми часто збираємося, висловлюємо свої думки, намагаємося розібратись у причинах, але без образ на чиюсь адресу. Здається, усі усе розуміють, але не має іскорки, яка б сколихнула душі, хоча є люди, які можуть, коли треба, прикрикнути або, навпаки, похвалити. А ще я зауважив, що нам таки бракує досвіду. Навіть у спілкуванні: про проблеми треба говорити вголос, а ми мовчимо навіть тоді, коли ніхто не чує.

- Проблеми є?

- Не варто цю тему порушувати. Це командні справи.

- Що треба зробити для того, щоби результати стали кращими?

- Перемагати і тільки перемагати. Та мати мотивацію. Нічого іншого ще не видумано у спорті для досягнення перемоги. А вона досягається важкою працею.

- Перед виходом на поле нервуєш?

- Ні. В роздягальні, вислухавши настанови тренера, ще раз сам обдумую свої дії, щоби не поступитися суперникові. Вибігаючи на газон, я спокійний і зосереджений на тому, що за мить розпочнеться гра, яка повинна вказати сильнішого. А ось уранці в день матчу хвилююся. Та це нормальне явище для кожного спортсмена. Головне, щоб у грі все наладилося. Натомість, коли на трибунах багато глядачів і всі кричать “Карпати!”, то по тілу аж мурашки повзуть. Після такого допінгу відчуваєш себе потрібним команді й глядачеві. Ось це є приємною миттєвістю. На жаль, це не так часто трапляється, як би цього хотілося кожному з наших футболістів.

- Але винити за це глядача, мабуть, не варто?

- Знаю, тому й нікого не звинувачую.

- Складається враження, що передігрові розминки занадто виснажують футболістів?

- За всіх не стану “розписуватися”, а за себе відповім коротко: “Ні!”. У цей момент футболістові необхідно перевершити самого себе. Кажучи мовою спортсменів, гравець повинен “задихнутися” для того, щоб у грі більше цього не пережити. Це своєрідне тренування організму на міцність.

- Але останні хвилини матчу даються команді завжди, м’яко кажучи, непросто...

- Бо це спорт, який вимагає надзвичайної фізичної підготовки. У мене з “фізикою” – порядок. За сприятливого результату хочеш не хочеш думається про втримання рахунку...

- Гаразд. В останніх матчах за “Карпати” ти був серед найактивніших гравців у команді...

- Значить, увійшов у ритм і знайшов свою гру. Поза тим маю велике бажання виступати на високому рівні. Зрештою, не я один такий хороший у команді. Партнери також не відстають. Шкода, що травма перекреслила мої добрі починання. Загоїться нога, тоді й кинуся в бій.

- Незабаром 60 років Великої перемоги. З ким із карпатівців пішов би у розвідку?

- Не очікував такого питання. Приємна несподіванка. Але відповідь моя буде банальною. З усіма. Адже разом і батька легше бити.

- За останні роки через “Карпати” пройшло багато гравців різного калібру, від дебютантів до зірок, проте не всім знайшлося місце в команді...

- Деталей багатьох справ не знаю. А з того, що відомо, скажу: не всі (навіть із великими іменами) підходили команді з тих чи інших причин. До речі, з цим питанням найкраще звернутися до тренерів. Мабуть, зможуть більше сказати. Адже це вони запрошують футболістів під свою модель.

- На твоєму карпатівському віку сталося чимало тренерських змін. Яку форму спілкування з футболістами практикують наставники у Львові?

- Усі вони різні за методиками і характерами. А про кого конкретно запитуєш?

- Про всіх, хто тебе навчав “ума-разума”...

- Валентин Ходукін – розумний тренер. Уміє знаходити спільну мову зі всіма футболістами. Класний спеціаліст. Іван Ґолац – чи не найбільш цікавий тренер, із яким доводилося працювати. Прекрасна людина. Шкодую, що не встиг із ним попрощатися. Мирон Маркевич – у нас відносини не склалися. Юрій Дячук-Ставицький – з Михайловичем проводимо нормальні робочі дні. Володіє організаторськими здібностями, тому з командою повинно бути все добре.

- Виступаючи за “Карпати”, ти несподівано опинився в Росії в “Шиннику”. Як тобі це сподобалося?

- Мирон Богданович не бачив мене у “Карпатах” і запропонував підшуковувати новий клуб. Люди з Білорусі зайнялися моїм працевлаштуванням. Окрім “Шинника” мене бажали бачити й інші клуби, але тренер ярославців був настирливішим. Це тепер я розумію, що не треба було погоджуватися на “Шинник”, до того ж на орендних умовах.

- Що росіяни говорять про український чемпіонат?

- Щоб там не казали, але серед пострадянських держав саме у Росії найбільш професіонально поставлено роботу в клубах. Там президенти не тільки власники клубів, а вони ще й створюють гравцям нормальні умови для роботи. Росія не знає проблем із грішми. Далі Україна, Білорусь. На власному досвіді пережив три чемпіонати. З “Нєманом” – білоруський, із “Шинником” – російський, з “Карпатами” працюю в Україні.

- У Білорусі панує мода на Росію?

- Росіяни окупували Білорусь. У нас на всіх матчах фахівці з Росії переглядають гравців. Я мушу визнати, що Білорусь таки виховує непоганих футболістів.

- Був час, що ти на сторінках білоруського “Прессбола” висловився з певним дивуванням щодо мешканців міста Лева...

- Це були, так би мовити, перші враження. Для мене вважалося дикістю, коли з трибун до футболістів фанати кричали непристойні слова. Я цього довго не міг зрозуміти. Завжди собі думав: маєте одну-єдину команду і не шануєте її. Ось це - не порядок. Та й у місті, коли когось зустрічав, то завжди чув одні й ті ж питання: “Що з командою?” і “Чого погано виступаєте?”

- Наскільки вважаєш себе своїм у команді та й у Львові?

- До Львова я вже звик, і, правду кажучи, не хочеться повертатися до Білорусі. Львів - одне з найцікавіших міст, у яких проживав.

- Львовом “ходили” чутки, що збирався у “Штутґарт”. Проте ти залишився у Львові.

- Що було, то було. Але все залишилося по-старому. “Штутґарт” і “Спартак” кликали мене після матчів за молодіжку. До речі, ми досить непогано відіграли. Моїми справами займався агент, який чомусь давно вже не нагадує про себе. Розумію, що відразу не заграв би на високому рівні, але й не приховую, що було б цікаво спробувати себе в Німеччині. Маю надію, що не загубився б там. Адже брати Глєби знайшли себе, хоча й довелося їм пройти довгу дорогу до визнання.

- Білорусь, як і Україна, у “відборах” потрапляє на одвічних суперників. Ми на вірменів, ви – на молдаван...

- Така наша доля...

- За Молдову виступає твій карпатівський колега Сергій Ковальчук. Чи підтримуєте дружні відносини?

- Тепер уже ні.

- Які думки виношуєш щодо національної команди?

- Для цього “Карпати” повинні спершу потрапити до вищої ліги, яка автоматично відчиняє гравцям двері до національних команд. Футболіст повинен бути на виду. Будуть “Карпати” серед сильніших, буду я у збірній.

- З Байдачним мав розмову стосовно головної команди?

- Я переконаний, що він пам’ятає про моє існування і невдовзі нагадає мені про себе. Адже преса цікавиться моїми виступами за “Карпати”, тож тренер у курсі усіх справ. Можу сміливо заявити, що в Білорусі пам’ятають про існування футболіста Сучкова.

- Тренер Байдачний. Який він? Бо футболістом запам’ятався тим, що часто з флангу вривався у карний майданчик і на завершенні атаки намагався зіграти індивідуально і гарно...

- Дуже емоційний. У нервах може всякого наговорити, а за мить вибачиться. Під час гри ніколи не сидить – переживає за тих, хто на полі. Він справді велика особистість.

- З такими тренерами складно працювати?

- Нормально, але залежить, які емоції переповнюють людину. Адже емоції бувають нормальні і не дуже. Все залежить від людини.

- Білорусь демонструє непогані матчі. Проте на ЧС-2006, мабуть, не поїдете?

- Основних лідерів прийматимемо вдома. Тож поборемося за своє. Попередні матчі також непогано зіграли. Значить, є в команди і мотивація, і потенціал.

- Ваша молодіжка стрімко заявила про себе, але на Олімпіаду поїхали інші...

- Білорусь славиться молоддю. Але за умови, що Федерація привертала до неї увага. Забезпечать усім - хлопці „літають” полем. На мою думку, те, що ми не поїхали на Олімпіаду, пов’язано з певними політичними причинами.

- Що скажеш про президента своєї країни, якого в Україні сприймають по-різному?

- Людина, яка любить спорт і приділяє йому велику увагу. Сподіваюся, що цього достатньо. Але те, що держава повинна дбати про спорт в країні – це правда.

- Білоруси досить легко розправляються з поляками. Це ваша жертва?

- (Сміючись). Та ні, швидше сусіди-друзі, проти яких вміємо грати і тому перемагаємо їх. Так уже у футболі буває, що з одним легко і просто, а з іншим – нічого не вдається.

- Білоруси, як правило, проводять збори в Польщі, українці в Туреччині...

- Кому на що дозволяє кишеня...

- У Білорусі журналісти пророчили тобі, так би мовити, світле майбутнє у збірній, але якось не бачимо тебе у її складі. Що діється?

- Усе нормально. Заграємо ще і ми.

- Матчі за національну команду це добре, але основне робоче місце для футболіста – клуб?

- Погоджуюся з цим. Але престиж рідної країни не менш важливий. Збірна на те й збірна, що в ній виступають найкращі футболісти країни. Клубові також належиться шана.

- Політичним справам приділяєш увагу?

- На рівні прослуховування новин або читання газети.

- До якого молодіжного угрупування входиш?

- До жодного. Я спортсмен і віддаю перевагу футболу.

- Якщо є вільний час, як його проводиш?

- Є можливість, то зустрічаємося з Андрієм Донцем, Сергієм Чабаном та Русланом Платоном. Дружимо сім’ями. Можемо і в ресторані провести час.

- Українська кухня смакує?

- Навіть дуже, вона різноманітна і ситна.

- З “Карпатами” ти пов’язаний контрактом до грудня цього року. Що буде далі?

- Чесно зізнаюся, що нічого ще не знаю. Є багато важливих справ і для “Карпат”, і для мене. Тому поговоримо про це ближче до зими.

- Дякую. Одужуй!