У нинішньому складі „Карпат” у кожній з ланок, окрім воротарської, є по одному вихованцю білоруського футболу. Лєанід Ковєль наразі є основною надією „зелено-білих” в атаці, Аляксєй Сучков – чи не найкреативніший гравець середини поля, а Аляксандр Юревіч, який у таборі „Карпат” з’явився лише чотири тижні тому, покликаний зміцнити оборону нашої команди. Цікаво, що, на відміну від своїх співвітчизників, останній на легіонерські хліби, за футбольними мірками, подався вже в достатньо зрілому віці: Аляксандру Юревічу, для якого „Карпати” стали першою спробою заявити про себе за межами Білорусі, 8-го серпня виповниться 28 років.

- Аляксандр, невже до нинішнього літа в тебе не було пропозицій спробувати свої сили за кордоном?

- Варіантів поїхати грати в закордонні клуби було чимало. Практично кожен рік запрошували як в російську прем’єр-лігу, так і в Україну. Але я все ніяк не насмілювався покинути Білорусь. Причина – мій характер, адже я страшенний домосід, та й взагалі будь-які зміни у житті сприймаю важкувато. Тим паче, що в солігорському „Шахтарі” мене все влаштовувало. Ми постійно були серед числа лідерів, вигравали „золото” чемпіонату і Кубок країни, практично кожен рік грали в єврокубках, мене не раз запрошували до лав національної збірної. А ще я не прихильник оглядин. Я не розумію, якщо за тим чи іншим футболістом спостерігають упродовж якогось періоду часу, то навіщо потім ще його дивитися безпосередньо в таборі тої команди, яка його запрошує? І невже за кілька тренувань та один-два контрольних матчі можна зробити правильні висновки? А ще не треба забувати, що не кожен здатен у новому колективі одразу себе проявити. Адже період адаптації ще ніхто не відміняв.

- То ти їхав до Львова, вже маючи в кишені контракт?

- Ні, контракт я підписав у Львові. Але їхав у „Карпати” з домовленістю, що підпишу його без жодних оглядин.

- З ким саме було досягнуто такої домовленості?

- З Олександром Іщенком. 23-го червня ми грали в „Солігорську” поєдинок Кубка Intertoto з єреванським „Араратом”. Перед грою мої агенти мені сказали, що на матчі буде присутній головний тренер „Карпат”. Після гри ми з Олександром Олексійовичем поспілкувалися, і він запропонував мені продовжити кар’єру у Львові.

- І ти одразу дав згоду?

- Так, перейти в „Карпати” погодився без вагань. Десь підсвідомо я розумів, що «пересидів» у білоруському чемпіонаті, і якщо затримаюсь ще хоча б на сезон, то, можливо, більше серйозних пропозицій і не буде. А ще дуже важливим аргументом на користь переїзду у Львів було те, що в „Карпатах” уже грають двоє моїх співвітчизників – Аляксєй Сучков і Лєанід Ковєль. Причому обоє, наскільки я знав, у команді - на провідних ролях.

- До переходу в „Карпати” ти з ними особисто був знайомий?

- Звісно. Із Сучковим ми взагалі з одного міста, з Ліди. Щоправда, ані з ним, ані з Ковєлем ми в одному клубі раніше не грали. Але обидвох я знав по чемпіонату Білорусі, а особисто ми познайомилися в таборі національної збірної.

- Рідні не були проти твого переїзду в Україну?

- Ні. Більше того, дружина Світлана, з якою ми живемо в шлюбі півтора року, дуже тішилася з мого переходу в „Карпати”. Щоправда, мама хоч на словах і казала, щоб я їхав, але було помітно, що в душі їй цього зовсім не хочеться: коли мене проводжали, вона плакала. Та це й зрозуміло, адже між Лідою, де живуть батьки, і Солігорськом, де я грав останні сім років, лише якихось 200 км, а до Львова значно дальше. А от батько, який є пристрасним уболівальником уже багато років, однозначно був за мій переїзд. Так що тепер уболівальників „Карпат” у Білорусі, яких і так було чимало, стало ще більше.

- Ти у батьків один син?

- Ні, в мене є ще молодша сестра Ольга. До речі, 18-го серпня у неї весілля, але я не зможу на ньому бути присутній. Адже „Карпати” наступного дня грають у Києві з „Динамо”. Звісно, шкода, що вийшла така накладка, але нічого не вдієш – робота є робота.

- До батьків часто телефонуєш?

- Щонайменше через день, а от дружині - разів по п’ять на день.

- Вона залишилася в Солігорську?

- Ні, в її сестри у день матчу „Карпати” – „Кривбас” весілля і вона поїхала днів на десять у Білорусь, аби допомогти з приготуваннями й привітати молодят. А взагалі вона одразу приїхала зі мною до Львова і буде весь час поряд. Адже за „професією” вона - дружина футболіста...

- І як подружжю Юревічів Львів?

- Місто дуже красиве, особливо вражає архітектура цетру Львова. Щоправда, в перші дні нам було важко звикнути до вузьких вуличок і помітної суєти – всі кудись поспішають. Хоча це зрозуміло, адже у Львові, наскільки мені відомо, близько мільйона мешканців, а в Ліді і в Солігорську – лише по 100 тисяч. Але нічого, потихеньку звикаємо. А ще трохи дивує, що в будні у робочий час дуже багато людей просто так гуляють собі містом, п’ють каву.

- Українську мову розумієш?

- Більш-менш розумію, адже українська і білоруська мови мають спільне коріння. Однак як тільки починають говорити швидше, я відразу втрачаю суть сказаного.

- Як тебе прийняли в новій команді?

- Нормально. До Львова я прилетів 2-го липня, наступного дня після того, як допоміг своєму „Шахтарю” пройти в наступний раунд Кубка Intertoto. Того ж дня зустрівся з Почесним президентом клубу Петром Димінським і після розмови одразу вирушив на тренувальний збір у Трускавець, де приєднався до своїх нових партнерів.

- Які враження від тренувального процесу в новій команді?

- Скажу відверто: я приїхав до Трускавця дещо втомленим, бо в липні „Шахтар” зіграв багато відповідальних матчів як у чемпіонаті Білорусі, так і в єврокубках. Проте в роботу втягнувся доволі швидко. Навантаження в „Карпатах” більші, ніж у „Шахтарі”, але не настільки, щоб я їх не витримував. А от щодо стилю гри, то тут відмінності суттєвіші. Як на мене, в Білорусі грають простіше, ніж в Україні. Ваші клуби загалом і „Карпати” зокрема сповідують помітно більш комбінаційний футбол, гравці дорожать м’ячем. Мені це до вподоби.

- Ти маєш досвід виступів за національну збірну Білорусі. Який матч запам’ятався найбільше?

- Добре пам’ятаю перший матч у футболці збірної. Ми грали на Кіпрі в міжнародному „Турнірі чотирьох”. Я вийшов на поле в матчі з греками, які на той момент були чинними чемпіонами Європи. Тоді ми програли – 0:1. А серед тих збірних, проти яких довелося мені грати, я б виділив перш за все Голландію, в якій що не гравець – то зірка, та Румунію, яка мені сподобалася своїми відлагодженими командними діями.

- На жаль, „Карпати” невдало розпочали сезон (розмова відбулася ще до матчу з „Кривбасом”. – Авт.). На твою думку, що стало причиною поразок у Запоріжжі та Сімферополі?

- Дійсно, ми не сподівалися, що в двох стартових поєдинках, хоч і грали на виїзді, не наберемо жодного очка. Особливо прикро за матч у Запоріжжі, адже по грі ми нічим не поступалися „Металургу”. Однак вся різниця полягала в тому, що ми не забили, а вони один свій шанс таки реалізували. Натомість у Сімферополі ми поступилися господарям по ділу. Особливо мені сподобався їхній нападник Гоменюк. Та й Ідахор „зловив” рідкісний фарт. Однак і в цьому матчі все могло повернутися зовсім по-іншому. Якби суддя зарахував чистий гол Ковєля і рахунок би став - 2:0 на нашу користь, то я переконаний, що ми б їх вже „не відпустили”. Тож тепер нам потрібно виправляти ситуацію, бо тягар відповідальності за турнірне становище починає на нас помітно тиснути.

Источник: Іван Дупнак, Інформаційний центр ФК „Карпати”