Учора у Варшаві на 85-му році життя помер Казімєж Гурські – один із найвидатніших особистостей не лише польського, а й західноукраїнського футболу.

Казімєж Гурські народився 2 березня 1921 року у Львові. Наприкінці 1930-х пан Казімєж грав у нападі львівських клубів “Чарни” та “Динамо” (територія Західної України тоді входила до складу Польщі). З 1945-го до 1951 року захищав кольори варшавської “Легії”. 26 червня 1948 року єдиний раз виступив у складі збірної Польщі (дебют виявився невдалим: поразка 0:8 від збірної Данії в Копенгагені). Закінчивши грати, тренував “Легію”, згодом ЛКС із Лодзі. Від травня 1971 року очолив національну збірну. Під його керівництвом збірна Польщі досягла найвищих результатів: стала чемпіоном Олімпійських ігор 1972 року, бронзовим призером чемпіонату світу-1974 та срібним призером Олімпіади-1976. Його називали “вічним оптимістом та улюбленцем долі”. Але успіхи до його підопічних прийшли завдяки мудрій тактиці й талановитій стратегії, яку обрав тренер, підкріпленими рутинною працею й умінням використати найкращі якості гравців.

Команда Гурські практично не мала слабких місць – це визнавали всі фахівці. Йому вдалося виховати найталановитіше покоління футболістів за всю історію Польщі. Після Олімпіади-1976, коли збірна країни поступилася у фінальному матчі збірній НДР – 1:3, Гурські покинув команду та перейшов на клубну тренерську кар’єру. Працював у Греції з клубами “Касторія” (володар кубка країни 1980 року), “Олімпіакос” (чемпіон Греції 1981 року) й АЕК. У 1980-ті роки був президентом Федерації футболу Польщі. 2001-го за величезний внесок у розвиток футболу та на честь ювілею ФІФА Гурські вручили спеціальну нагороду. Крім того, його визнали найкращим польським тренером за всю історію вітчизняного футболу.

Источник: "Львівська Газета"