Підопічні Олега Блохіна зуміли протриматися нарівні з французами лише перший тайм. Більше того, до перерви наша команда діяла гостріше в атаці і втратила кілька нагод відкрити рахунок. Мав шанси перевести перебіг матчу в інше русло й 23-річний півзахисник київського “Динамо” Тарас Михалик, однак м’яч після його удару з вигідної позиції розминувся з воротами Грегорі Купе.

Раніше таких, як Михалик, – вихованців дворового футболу – називали футбольними самородками. Тарас з дитинства грав у футбол, але у волинському містечку Любешові не було дитячо-юнацької футбольної школи. Утім, любов до футболу та віра в свої сили дозволила йому зробити просто карколомну кар’єру: за якісь кілька років волинянин подолав шлях від випускника будівельного ПТУ до півзахисника київського “Динамо” та гравця основного складу збірної України.

- Не вважаю, що після поразки у Парижі наші шанси здобути путівку на чемпіонат Європи зменшилися, - говорить Тарас Михалик. – Солідарний в цьому плані з Олегом Блохіним, який сказав, що навіть у разі поразки нічого страшного не станеться. Восени ми прийматимемо Францію та Італію вдома, тож маємо шанс поквитатися за поразки на чужому полі.

- А своєю грою на “Стад де Франс” задоволений?

- Як я можу бути задоволеним, коли наша команда програла? Звісно, приємно було протистояти таким зіркам, як Макелеле, Рібері, Галлас, Малуда... Хоча, зізнаюся, було дуже нелегко. Шкода, що не зіграв проти Зідана, зате схиляю голову перед чемпіоном світу Ліліаном Тюрамом – дай Боже кожному у 35 років грати на такій швидкості, так читати гру і так бачити поле. За рахунок чого перемогла Франція? За рахунок класу, досвіду та довгої лави запасних. Травми кількох лідерів для Доменека пройшли безболісно, а нам в атаці дуже не вистачало Шевченка і Реброва. До того ж французький чемпіонат набагато сильніший за наш...

- Наприкінці першого тайму після проходу Олега Гусєва у тебе був чудовий момент для того, щоб відкрити рахунок. Забив би і, дивись, матч розвивався б за іншим сценарієм...

- Що тепер про це згадувати – нічого ж не зміниш. Нагода була, але доводилося бити без підготовки. Крім того, далося взнаки те, що не дуже добре володію ударом з лівої ноги... Тож вчитися мені треба ще багато чого. Тому намагаюся працювати, працювати і ще раз працювати на тренуваннях.

- “Динамо” – за крок від здобуття золотих медалей чемпіонату України. Чемпіонство спробуєте оформити у недільному матчі з “Карпатами”?..

- Справді, нам залишилося здобути лише одне очко. Але грати, звичайно, будемо лише на перемогу. Хочеться зробити подарунок всім нашим уболівальникам з нагоди 80-річного ювілею клубу.

- Погодься, що гра “Динамо” сьогодні далека від чемпіонської. Адже це визнають і самі футболісти, й уболівальники, і тренери, і президент клубу Ігор Суркіс...

- Частково погоджуюсь, хоч у принципових протистояннях з “Шахтарем” ми довели право здобути “золото” чемпіонату. Колись команда була більш зіграною, а білорусів Белькевича чи Хацкевича навіть не вважали легіонерами. Тепер у команді грає чимало представників різних футбольних шкіл світу. Можливо, тому й гра “Динамо” дещо втратила звичну злагодженість порівняно з тими часами, коли командою керував Валерій Лобановський. На мою думку, Анатолій Дем’яненко, набравшись досвіду в Лізі чемпіонів, шліфує свій тренерський хист, і надалі гра команди лише покращуватиметься.

- Цієї весни ти став улюбленцем фанатів “Динамо”. Особливо після того, коли один з матчів чемпіонату переглянув, сидячи у фан-секторі. Чия це була ідея?

- На одній із зустрічей з фанатами хтось зробив пропозицію футболістам “Динамо” посидіти на матчі у фан-секторі. Якось після тренування запросили й мене. Так сталося, що я відбував дискваліфікацію, тому була нагода посидіти поряд з найактивнішими фанами “Динамо”. Проте відразу скажу, що почувався там навіть затишніше, аніж в якійсь VIP-ложі, де іноді вуха в’януть від лайки.

- Але після інциденту з побиттям “Беркутом” фанатів під час фінального матчу Кубка України з твоїм твердженням можна й не погодитися. Між іншим, деякі українські ЗМІ стверджують, що це було навмисною провокацією і фанів, і правоохоронців...

- Коли на “Стад де Франс” в українському секторі запалили фаєри, то французькі поліцейські підійшли до фанатів і чемно попросили більше такого не робити. А у нас чомусь вирішили на очах переповненого стадіону, на очах Президента і Прем’єр-міністра, “зачищати сектор”. Сподіваюсь, цей інцидент чогось навчить, і винних буде покарано. Під час гри не було часу стежити за цим жахливим побиттям, зате потім мурашки по тілу поповзли, коли побачив по телевізору, як б’ють дівчат...

- Тебе часто називають футбольним самородком...

- Мабуть, акцентують на тому факті, що я не займався футболом у ДЮСШ. Але я з дитинства ганяв м’яча і завжди вірив, що стану футболістом. Хоча, справді, коли б кілька років тому хтось мені напророчив, що гратиму в “Динамо” та збірній України, напевно, розсміявся би в очі.

- А чому тебе не помітили тренери “Волині”?

- Знаю лише, що Віталій Кварцяний кілька разів приїжджав переглядати мою гру. Вочевидь, тоді ще не приглянувся. А зі столичного ЦСКА надійшла конкретна пропозиція.

- Проте, наскільки мені відомо, тобі й у кирзових чоботях довелося кілька місяців помарширувати?

- Так, відслужив три місяці в “учебці”, а потім мене перевели в спортроту. Звичайно, перший місяць не міг оговтатися: перехід від кросівок до кирзових чобіт і форми дається непросто (сміється). Зате пишаюся, що був справжнім армійцем, а не лише на папері...

- У тебе є старший брат і аж п’ятеро молодших сестричок у родині. Чи часто бачишся з рідними?

- Не так часто, як хотілося б. До речі, дві сестрички зараз у Києві – одна вчиться в Духовній семінарії, інша вступає до вузу і, до речі, зараз живе в моїй службовій квартирі.

Мабуть, приїду додому під час відпустки. Он Саша Шовковський збирається відпочивати в Греції, Андрій Несмачний поїде кудись на південь за кордон, а я додому – на рідний Світязь. Полюбляю риболовлю, благо у нас на Волині - на нашій річці Стохід, на Прип’яті - є чудові місця, де клює карась, короп.

- Наостанок кілька слів про особисте життя...

- Маю дівчину, вона зараз працює в Луцьку. Вибачте, більше нічого не скажу (сміється). Чи запрошував її до Києва? Звичайно, але їй важко відпрошуватися з роботи.

- Тарасе, то візьми й запропонуй її руку та серце. Тоді дівчині вже нікуди буде подітись...

- Обов’язково скористаюсь вашою порадою, але на все свій час (сміється).

Із досьє «ВЗ»

Тарас Михалик народився 28 жовтня 1983 р. у Любешові (Волинська область). Зріст - 185 см, вага - 78 кг. Почав займатися футболом в секції Луцького інституту фізкультури. Виступав за ЦСКА, “Закарпаття”. До “Динамо-2” перейшов взимку 2006 року (підписав п’ятирічний контракт). Віце-чемпіон Європи-2006 у складі молодіжної збірної України. За національну збірну України зіграв п’ять матчів.