Денис Олійник - нападник.

Народився 16 червня 1987 року в Запоріжжі.

Футболом розпочав займатися в Чернівцях.

У ДЮФЛ грав за київські команди "Зміна - Оболонь", "Київ - Схід".

Виступав за третій і другий колективи київського "Динамо".

Захищав кольори юніорської збірної України (U-17), юнацької команди (U-19).

Футболіст молодіжної збірної України.

Минулого року 19-річний буковинський футболіст Денис Олійник дебютував у першій команді київського "Динамо" та молодіжній збірній України. Зараз зрозуміло, що син одного з найкращих нападників у історії буковинського футболу Віктора Олійника має непоганий шанс закріпитися в основі уславленого клубу. Днями талановитий гравець побував у Чернівцях. Олійник-молодший знайшов можливість поспілкуватися з кореспондентом "Вечірки".

- Денисе, яким виявився для тебе 2006 рік?

- Минулий рік склався для мене вдало. Однак, для досягнення успіхів мені довелося витримати конкуренцію у другій команді київського "Динамо". Врешті-решт, вдалося добре проявити себе на тренуваннях, а вже в першому турі першості України - 2005/2006 я забив три м’ячі у ворота сумського "Спартака" (згодом "Спартак" знявся зі змагань, а його результати було анульовано - авт.). Така результативність додала впевненості у власних силах. Приємно, що зміг відзначитись у складі першої команди під час матчу 1/16 фіналу Кубка України проти мелітопольського клубу ОЛКОМ. До того ж я вдало дебютував у молодіжній збірній нашої держави.

- Де ти відпочивав після напруженого футбольного року?

- Одинадцять днів перебував у Єгипті. Туди їздив разом із Олександром Рибкою, Денисом Дедечком і Денисом Скепським, який пограв за московське "Динамо".

- Ти незабаром поїдеш на збори у складі першої команди київського "Динамо". Підопічні Анатолія Дем’яненка перебуватимуть в ОАЕ з 9 по 19 січня. У тебе з’явився шанс стати гравцем основи уславленої команди...

- Для будь-якого футболіста виступати за основу "Динамо" - велика честь. Тож намагатимуся проявити себе з найкращого боку. А про те, що я їду в ОАЕ повідомив у власному кабінеті президент київського колективу Ігор Суркіс. За словами Ігоря Михайловича, в "Динамо" молодим українським гравцям тепер довірятимуть більше.

- Денисе, давай поговоримо про тих тренерів, які допомогли тобі протягом футбольної кар’єри…

- Я пройшов школу багатьох тренерів. Зокрема, Валерій Семенов навчив мене, так би мовити, влучати по м’ячу. Велику користь мені принесли тренування під керівництвом Юрія Крафта, Дмитра Гордея. У Києві дуже допоміг Віктор Кащей (футбольна академія "Динамо").

- Свого часу тебе запрошували в московський "Спартак". Чому вирішив залишитись у Києві?

- У Москві мені запропонували такі ж умови, як у Києві. Зрештою, виступати за київське "Динамо" мріяв завжди. Я звик до української столиці. Тут у мене з’явилися друзі. Мені було б важко, якби довелося переїхати у Москву.

- А хто ж твої найкращі друзі в "Динамо"?

- Товаришую з молодими футболістами Віталієм Федорівим, Віталієм Мандзюком... Однак мій найкращий друг - це голкіпер Олександр Рибка. Ми знаємо один одного вже багато років.

- А з ким найбільше спілкуєшся зі старожилів київського "Динамо"?

- Скажу, що в "Динамо" зверхнього ставлення до молодих гравців з боку досвідченіших футболістів немає. Тож таке поняття як дідівщина в київській команді відсутнє. Коли я дебютував у вищоліговому чемпіонаті України проти ФК "Харків", то до мене в роздягальні підійшов Сергій Ребров. Він, уточнивши чи зіграв я дебютний поєдинок, потиснув руку. Також персонально подякували за гру головний тренер та його помічники.

- Нещодавно старшим тренером "Динамо-2" став Геннадій Литовченко. Як ти оцінюєш це призначення?

- Я знаю Литовченка ще по молодіжній збірній України. Геннадій Володимирович - кваліфікований наставник і життєрадісна людина. Михайличенко та Литовченко створили в нашій молодіжці чудову атмосферу. Для футболістів виклик у молодіжну збірну Україну - це свято. Думаю, що Литовченко суттєво допоможе "Динамо".

- Денисе, ти слідкуєш за виступами чернівецької "Буковини"?

- Слідкую. Про те, що відбувається в "Буковині" дізнаюся зі спілкування з батьком. Звичайно, хотілося б, щоб мої земляки виступали краще. На жаль, чернівецька команда через відсутність пристойного фінансування не може досягти вагомого результату.

- Чи не хотів би коли-небудь пограти в рідній команді?

- Із задоволенням би колись перейшов у "Буковину". До речі, в Києві добре знають про минулі здобутки команди з Чернівців. Сподіваюся, що, врешті-решт, з’являться люди, які зможуть допомогти "Буковині" знову стати сильним клубом.